Закрите акціонерне товариство (далі – ЗАТ) Alauša розпочало свою діяльність у перший рік відновлення незалежності Литви (1990) і успішно існує вже 34 років. За цей період воно пройшло довгий і складний шлях пошуку і відкриттів – успішно організувало і розвивало свій бізнес. Протягом всього зазначеного періоду ЗАТAlauša досягло відмінних результатів роботи.
Якщо шукати історичні джерела товариства, то чітко видно, що сприятливі умови для виникнення ЗАТ Alauša склалися набагато раніше, ніж воно було засновано та зареєстровано. Це сталося за кілька років до цього. Це твердження переконливо підтверджує той факт, що, за словами засновників згаданого товариства, початковий капітал для створення майбутнього бізнесу почали накопичувати ще в 1986 році на колишній Ельмінінкайській сільськогосподарській випробувальній станції в Новому Ельмінінкай (район Анікщяй) і це продовжувалося до кінця 1988 року.
У той час молодий і талановитий менеджер Альгімантас Чаплінскас (нині він очолює ЗАТ Alauša) почав вирощувати капусту на колишній фермі свого батька і орендованій землі та продавати її в Литві та за кордоном. Для зберігання овочів тут збудували навіть спеціальні склади. На жаль, протягом зими значна частина капусти щорічно псувалася і втрачала товарний вигляд.
Проблема – як зберегти зібраний на городі урожай до ранньої весни – була вирішена за пару років. Тепер, освоївши й використовуючи технологію зберігання, описану в німецькій літературі того часу, капусту щоосені закопували в пісок, а дочекавшись весни, капусту, що чудово збереглася, везли в Архангельськ, Мурманськ, Сиктивкар, Петрозаводськ і Сєвєроморськ на продаж. Подорожі були важкими, але вони «приносили капітал».
Багато з цих подорожей, які залишили велике враження та незабутні переживання, Альгімантас згадує досі:
— Це було в останній рік, коли ми везли капусту в такі далекі місця, де на той час не було навіть доріг, — каже він. – На початку ми везли її до Сиктивкара, де перевантажували в залізничні вагони та везли до міста Усин, яке розташоване у зоні вічної мерзлоти. Ці подорожі вимагали особливо багато сил і витривалості: ми повинні були витерпіти і суворі кліматичні умови і пробиратися через снігові наноси з двоповерховий будинок, хоча тоді вже був травень. Однак складності нас не зупинили, бо ми поставили собі чітку мету – свій вирощений урожай відвезти якнайдалі від Литви, туди, де на той час не було ніяких овочів…
Складна ситуація застала нас одного разу і на Півночі, в Архангельській області. Ми тоді везли овочі до сусіднього міста Сєвєродвінська, яке називалося «закритим військовим містом». А в нього, як виявилося, на той час не пускали ніяких сторонніх людей… Тут у нас були особливо великі проблеми, але ми все одно досягли своєї мети й потрапили до міста… Зрештою, продали овочі, які ми привезли.
Таким чином заробивши та накопичивши перший капітал, а Литві оголосивши незалежність і самостійність, настав час серйозніше подумати й про свій більший бізнес.